Я дуже рідко користуюсь таксі в Японії. Але кілька днів тому таки сіла — просто тому що не могла більше чекати автобус і поспішала на зустріч. І тут сталося дещо неочікуване.
Спочатку все було як завжди:
водій почав розмову про пробки, мовляв зараз такий час — автобус можна чекати дуже довго.
Потім — про 花粉.
До речі, 花粉 (кафун) — це пилок рослин.
А 花粉症 (кафуншьо) — це алергія на нього, яка в Японії дуже поширена навесні.
Я йому поспівчувала, бо він якраз від цього страждає.
Ми ще трохи поговорили… і тут раптом він питає:
— Ти любиш каміння?
Я трохи розгубилась, але сказала: “так” 
(хоча взагалі не розуміла, до чого це)
І тут він дістає з передньої панелі… чорний камінь розміром з долоню.
Разом із спеціальним папером для полірування каміння (石磨き — тобто шліфування/полірування каменю)
і каже:
— 磨いて (попробуй відполірувати)
І я… просто сиджу в таксі і полірую камінь 
Поки я це робила, він почав розповідати його історію.
Це, каже, скам’яніле дерево, якому сотні мільйонів років.
Колись, коли Японія відокремлювалася від материка, частина територій опинилася під водою, і такі речі збереглися.
Цей камінь він сам знайшов у морі біля префектури Ямаґучі.
Я запитала, чи він звідти — і так, виявилось, що це його рідне місце.
Він дуже захоплюється камінням.
І тут він ще розповів одну абсолютно неймовірну історію:
як колись віз із Таїланду рідкісний камінь, але його не хотіли пропускати через митницю — через податки.
І тоді прямо в аеропорту йому зробили в камені отвір діамантом, щоб провести його як “інший предмет”
Я сиділа і думала:
що взагалі відбувається…
А коли ми приїхали, він раптом каже:
— Я дарую тобі цей камінь.
Я спочатку навіть не зрозуміла.
А потім, коли дійшло… стало дуже тепло.
І от так звичайна поїздка на таксі перетворилась на щось зовсім несподіване.
Коли ти просто живеш свій день —
а потім раптом сидиш у таксі і поліруєш камінь, якому сотні мільйонів років.
Таке зі мною трапляється нечасто.
Але саме через такі моменти ця країна іноді відкривається зовсім інакше.
